Вторник, 12-Декабрь-2017, 20:12
Ивановка (Стягаиловка)
Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории раздела
История [4]
Образование и культура [2]
Бизнес и финансы [0]
Власть и политика [2]
Туристическими тропами [1]
Разное. [2]
Связь и Интеренет [1]
Прочитай и улыбнись! [0]
Устами уроженцев села Ивановка [2]
Здоровье [0]
Фото на сайте
Видео

Танец Дедов морозов 2013

Наша школа

00:03:12
2 0 0.0
Друзья сайта
Семеновка - наш город!
Новости друзей
Наша кнопка
Мы будем вам признательны, если вы разместите нашу кнопку у себя на сайте

Описание сайта

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 69
Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Новости » Статьи » Устами уроженцев села Ивановка

Спогади свідків голодомору в рідному селі Іванівка
     Пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни.
     Трагічна пам’ять про голодомор – то як чорна, бездонна криниця, в яку так боляче й жахливо заглядати.
     1932 – 1933-ті роки – це найстрашніші часи в історії України, які чорним крилом зачепили і села Іванівської сільської ради. Багато біди наробили горе-правителі сталінського режиму. Минув час. Та свідки трагедії 1933року зі сльозами на очах згадували своє дитинство, затьмарене голодом.
     Дуже зворушливою стала наша зустріч зі свідками тієї страшної трагедії Сенченко Іваном Івановичем та його дружиною Вірою Іванівною. Ми записали їхні розповіді.
 
Першим заговорив Іван Іванович.
Підготовка до штучного голоду.
     Я 1920 року народження. 1932 / 33 роки пам’ятаю дуже добре. У серпні місяці в колгоспах (Іванівка, Східне, Зелений Гай, Ракути) проходив збір врожаю. В коморах залишали тільки те, що навесні потрібне буде на насіння. Весь урожай, зібраний на полях, забирали відразу і вивозили, нічого не залишаючи людям на проживання.
     У мого батька було індивідуальне господарство (або індус), сім’я була велика (12 душ) з них 10 дітей. Міліціонер, голова колгоспу, голова сільради мобілізували гужовий транспорт на конюшні і забрали у нас врожай прямо з поля в копицях. Я і сестра моя, будучи ще дітьми, відпрацьовували по 100 трудоднів за те, що нам обмолотили зерно.
     З осені назбирали трохи проса, картоплі. Батько змайстрував дерев’яну ступу, у якій товкли зерно. Мати варила рідесеньку похльобку, забілювала молоком (у нас у господарстві була корова), ми обсідали миски по колу і сьорбали цей так званий «суп». Ми були такі худесенькі, самі шкіра та кістки.
     Люди пухли від голоду і помирали. Один чоловік у нас був, не пам’ятаю його прізвища, так він вип’є склянку керосину, щоб не відчувати сильного голоду і цілий день працює. Найтяжче становище було в сім’ях, де діти були ще зовсім маленькі. У сім’ї Ракути Галі (нині вже покійної) батько і мати опухли від голоду і помирали. Дівчинка пішла до голови колгоспу, просила врятувати їх. Та голова колгоспу не міг їм допомогти, бо влада посадила б його до в’язниці. Бухгалтер колгоспу Сенько Ігнат Денисович повів її до себе додому, його дружина дала дівчинці буханець хліба. Цілуючи хліб Галя прибігла додому і таким чином врятувала сім’ю.
     Страждали від голоду всі, а особливо маленькі діти, вони не розуміли цього (чому ж у хаті нема чого їсти). Навесні становище погіршилось.
 
Далі веде розмову Віра Іванівна – дружина.
     Будь яку тваринну шкіру смалили чи обдирали, тобто позбавляли шерсті, і варили з неї бульйон. Біля колгоспних буртів збирали гнилу картоплю, терли, змивали водою у посудині, а на дні осідав крохмаль. З нього і пекли деруни (млинці). А ще ходили до лісу, рвали бруньки липи, клену, копали корінці, щоб зварити якусь похльобку.
 
До розмови приєднується Єрема Анастасія Харитонівна – жителька с. Іванівки( у дівоцтві – Дука).
     Мені було шість років, а старшій сестрі Марії – 10 років. Візьмемо віник з нею – і на поле, яке було поряд з березняком, змітаємо на полі залишки полови гречаної, де-ін-де зернятка гречки попадуться. Принесемо додому, у ступі потовчемо і мати зварить якусь похльобку.
     Не пам’ятаю прізвища, та звали його Артем Степанович. Поїхав на Полтавщину, чи то в іншу якусь область, і написав листа нашому батьку. Батько забрав нас і повіз туди. Оселилися ми там у глиняних мазанках покритих соломою, топилися також соломою. Той же голод, холод… Мати і ми всі стали плакати та просити батька повернутися додому.
     Так ми повернулися додому. Купили хатинку у сім’ї Козиків. Мати наша захворіла і померла. Ми залишилися самі. Їли те, що росло на болоті та біля річки: ракові шийки (це болотяна рослинка), їх збирали і варили похльобку, рвали щавель, згрібали полову і пекли з неї щось схоже на хлібні млинці.
     Яким би бідним не було господарство, все, що в нього входило обкладалося податками. Податки збиралися з м’яса, молока, дерев, кущів тощо. Якщо не було продуктів – забирали речами. Щоб розрахуватися з податками, заплатити їх, ходили пішки до Новгорода-Сіверського. Там же купували м’ясо (якщо було за що). Податки сплачували за кожне деревце, кущ смородини. Щоб менше сплачувати – люди просто вирубували всі дерева та кущі, які були в господарстві.
     На полях люди, а особливо діти, збирали гнилу бульбу, пекли її або робили деруни і це їли. Багато хто від голоду розпухав.
     Сусід мого батька Сенько Федір Андрійович також пішов на заробітки до Західної України, та й не вернувся. Його дружина залишилася сама з 7-ма дітьми на руках.
     Виручав людей тільки ліс. Він був годувальником, дарував людям різноманітні гриби, ягоди, рослини. Цим вони й жили, годували своїх дітей, щоб не померти з голоду. Так і виживали.
     Бідний мій народе! Це ж якими потрібно бути нелюдами, щоб так тебе ненавидіти ?!
     Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тому, коли по всій Україні відбуваються численні заходи-реквієми, присвячені тим страшним рокам, зробимо все для того, щоб ніколи і ні за яких обставин подібна трагедія більше не повторилась в нашій славній державі.
Матеріал зібрав Курінь «БЕРЕГИНЯ»



Источник: http://styagailovka.ucoz.ua/index/8-5
Категория: Устами уроженцев села Ивановка | Добавил: styagailovka (17-Май-2012) W
Читателей: 1536 | Теги: СПОГАДИ, Голод, Воспоминания, Голодомор | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Погода
Праздник дня
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Оплата услуг
Курс валют
Поиск
Реклама
Реклама
Реклама
Вверх WMZONA.COM - Раскрутка сайта. Получить кредит в WebMoney
© 2011-2017Сайт создан в системе uCoz