Бути вчителем молодших класів – велика відповідальність. Адже в процесі роботи він повинен не тільки навчати маленьких школяриків, а й майже замінити їм маму й тата на час перебування в школі. Може, саме тому перша вчителька зостається в пам’яті, бо вона вкладає в тебе всю свою душу й серце.
Згадуючи своє раннє дитинство, навчання в початковій школі, кожен з нас неодмінно побачить у своїх думках образ світлої, лагідної першої вчительки. Цією людиною стала для мене Єрашова Віра Миколаївна, що серйозно і відповідально поставилася до нас, ще таких малих та кумедних, з самого початку.
О, скільки приємних та радісних моментів у житті нашого класу пов’язано саме з нею! Ми вперше спробували присмак азарту та суперництва, коли Віра Миколаївна почала виставляти зошити на дошку пошани за каліграфію та відмінні оцінки. Завжди з нетерпінням чекали того моменту, коли до нас на урок разом із учителькою музики Галиною Семенівною загляне і наша «перша шкільна мама», та буде разом з нами водити хоровод під пісню «Подоляночка». Всім класом кожного ранку бігали біля підвіконь та поливали квіти, щоб ні в якому разі не засмучувати її нашою неуважністю. А ще, добре знали, що квіти, які квітнуть, а не просто зеленіють, приносять їй велику радість. Навіть Дні Народження наші однокласники прагнули відсвяткувати з нею, всі разом у класі. Ми приносили шоколадку, клали їй на стіл, а вона розподіляла її між всіма і раділа разом з нами.
Вона була учителем від Бога! Напевне, бажати кращого було б безглуздо, адже Віра Миколаївна дала нам все, про що б ми тільки могли мріяти: впевненість у власних силах, підтримку, любов, віру в те, що всі разом ми – сильніші.
Низький уклін і безмежне спасибі за те, що саме Ви провели нас по стежці дитинства та допомагали встати кожному, хто спіткнувся. Ми назавжди запам’ятаємо Вас такою, якою Ви були з нами – веселою, енергійною, дотепною, але в той же час строгою і справедливою!
Але ніхто не може передбачити чи попередити наше майбутнє, і цей факт є плачевним. Дуже шкода, що Вас більше нема з нами і що на черговий перший та останній дзвоник ми не подаруємо Вам квітів… Квітами ми встелемо лише могилу, яка навічно забрала Вас, таку світлу й безмежно добру…
Світла пам'ять не згасне ніколи,
І не вдасться нікому забуть,
Як вели Ви нас стежкою в школу,
А в думках вистилали нам квітами путь!...
Источник: http://vk.com/kaprizko_o | 
